Підгорецький замок-палац був споруджений для коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конєцпольського в 1635-1640 рр. Його проект розробив французький інженер Ґійом де Боплан, а власне будівництво проводилось італійським архітектором Андреа дель Аква. 

Литовський магнат А. Радзивілл писав у своєму щоденнику про рішення зведення замку його другом Конєцпольським так: 

“...гадаю, тому, що [він] не бачив на власні очі краси Італії й хотів створити свій мікрокосмос; для своїх [родичів] – аби увічнити назавжди таке велике починання; для королівства – аби вражати цією прегарною будівлею як усіх цікавих, так і подорожників.” 

Голандець Ян Батист Фальконі був автором замкових прикрас, портали і каміни спроектував  Константіно Тенкелла. Місцеві парки на трьох терасах із фонтанами і скульптурами нагадували кращі зразки італійського паркового мистецтва, а за їхнім виноградником дозглядав спеціально найнятий угорець. З вікон відкривався мальовничий краєвид широкої рівнини, вкритої лісами, містами і селами. Радзивілл відзначав, що замок міг конкурувати з “найгарнішими палацами інших народів”. 

Три покоління Конєцпольських працювали над величним маєтком. За часів Хмельниччини його було місцями зруйновано, після чого реконструйовано. Слідом за Конєцпольськими ним заволодів Костянтин Собєський — син короля Яна III, потім, в 1720 році — ополячені українські магнати Ревухи, що змінили прізвище на Жевуських. 

Замок-палац був оточений валами і ровами, мав бастіонні укріплення і власний арсенал. До нього в'їзжали через велику браму — портал з двома колонами, перед ним завжди стояла парадна військова варта та кілька гармат. В 1752-1766 було збудовано Костел Воздвиження Чесного Хреста і Святого Йосифа. Також створені друкарня, театр, корчма-заїзд для гостей, що зберіглася й дотепер. В заїжджому дворі був встановлений сонячний годинник. Вацлав Жевуський зібрав в Підгорецькому палаці велику колекцію цінних картин, книг, старовинної зброї й меблів, і перевіз туди все найцінніше з Олеського замку.  Він розташував у палаці бібліотеку, архів, зберігав особисті речі короля Яна Собєського та трофеї, що їх здобули у битвах Жевуські. В садибі влаштовувались гучні забави для навколишньої шляхти, які тривали тижнями, з феєрверками, військовими парадами, виставами і оркестром. 

Останніми приватними власниками Підгірців були князі Санґушки. До 1939 року в замку діяв їхній приватний музей, найцінніші предмети якого були перевезені після Першої світової війни до Бразилії, куди, ймовірно, переїхали й вони самі. З частини Підгорецьких творів мистецтва було створено мистецьку колекцію в Сан-Пауло, яка існує донині. 

У вересні 1939 року радянська влада закрила музей, перевезла скульптури в Петербург до Літнього саду. Палац був пошкоджений під час війни, потім — пожежі 1956 року. Його відремонтували і відкрили санаторій для хворих на туберкульоз. 

В 1997 році Підгорецький замок передано Львівській галереї мистецтв. В 2008 він був включений Всесвітнім фондом пам'яток (World Monuments Fund) в перелік 100 об'єктів архітекторної спадщини, які потребують негайної реставрації. Завдяки інтесивному сприянню директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького в палаці-замку було відремонтовано дах, проте на сьогодні більш масштабні рестраврації через брак коштів є неможливими.  

Джерела:

Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла, О. В. Русина / Український історичний журнал, № 2014, 2014 

Київський шлях, Ігор Мельник / Незалежний культорологічний часопис «Ї», число 36, 2005 

Підгорецький замок, М. Возницький / «Час і події», номер № 2010-12